Проєкт ГОЛОД: Архів усної історії.
Йона Тукусер
Свідчення про масовий голод 1946–1947 років у Бессарабії, Україна
Опис колекції
Ця колекція є частиною міждисциплінарного дослідницько-мистецького проєкту «ГОЛОД» Йони Тукусер.
Про проєкт "ГОЛОД"
Архів усних свідчень і художніх інтерпретацій масового голоду 1946–1947 років у Бессарабії (Україна). Архів містить 45 відеоінтерв’ю, записаних під час незалежної польової експедиції до Південної Бессарабії (10 квітня – 21 травня 2018 року). Під час дослідження було опитано 86 очевидців і нащадків людей, які пережили голод, у дванадцяти населених пунктах.
Тип медіа: відеоінтерв’ю (45)
Мова: болгарська
Період польових досліджень: 10 квітня – 21 травня 2018 року
Колекція документує усні свідчення про масовий голод 1946–1947 років у Південній Бессарабії, зокрема свідчення про випадки антропофагії. Вона є первинним історичним джерелом для дослідження післявоєнного голоду, усної історії та культурної пам’яті болгарських громад регіону.
Кожен архівний запис містить відеоінтерв’ю, транскрипт і пов’язаний художній твір із проєкту «ГОЛОД», поєднуючи документальне свідчення з мистецькою інтерпретацією.
Карта експедиції: Геолокація
Рекомендоване цитування:
Tukuser, Y. HUNGER Project: Oral History Archive.
Колекція містить 45 відеоінтерв’ю, що фіксують усноісторичні свідчення про масовий голод 1946–1947 років у Південній Бессарабії, Україна.
Тип медіа: відеоінтерв’ю (45)
Мова: болгарська
Період польових досліджень: 10 квітня – 21 травня 2018 року
Інтерв’ю були записані під час незалежної дослідницької експедиції, здійсненої Йоною Тукусер у Південній Бессарабії, у період з 10 квітня по 21 травня 2018 року.
Під час експедиції було опитано 86 очевидців та нащадків людей, які пережили голод, у дванадцяти населених пунктах: Главан, Суворове, Кам’янка, Богате, Холмське, Василівка, Каракурт, Криничне, Орихівка, Ізмаїл, Виноградне та Голиця.
Карта експедиції: Геолокація
Відеоколекція зберігає усноісторичні свідчення про масовий голод 1946–1947 років, включно зі свідченнями очевидців про випадки антропофагії, зафіксовані в окремих селах. Інтерв’ю документують живу колективну пам’ять болгарських громад Південної Бессарабії та становлять первинне джерело для дослідження післявоєнного голоду, усної історії та культурної пам’яті.
Кожне інтерв’ю супроводжується транскриптом і пов’язане з відповідним художнім твором із проєкту "ГОЛОД", що створює зв’язок між документальним свідченням і мистецькою інтерпретацією.
Ознайомитися з колекцією:

Ідентифікатор: HUNGER-OH-01-01
Респондент: Стрезев Михайло Петрович
Дата народження: 1931
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Главані, Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 10.04.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Я пережив голод 1946 року. Голод був дуже страшний. Не було хліба. Ми ходили в поле, скубли траву, щоб варити й їсти. Пережили той голод дуже тяжко. Тоді я працював трактористом у МТС, і з Аляга нам давали по одному мішку зерна – так і вижили. У нас була корова. А сусіди повмирали. Дуже багато людей померло, з нашої вулиці Чапаєва живими залишилася лише третина.
Міська рада відбирала неписьменних чоловіків, тих, хто не знав ні «А», ні «Б», і посилала їх обшукувати людей і збирати все їхнє зерно, навіть якщо в людини було лише одне відро зерна, вони і його забирали. Багато людей через це загинуло. Більшість жителів Главані врятувало те, що вони працювали на новозбудованій залізничній станції, у кам’яному кар’єрі та на МТС, а в інших селах становище було зовсім гибле.
Якщо піти на цвинтар у Самбатирі, то там є довгий рів, метрів 100 завдовжки, братський курган. По селу їздив віз з людьми, вони заходили в будинки та збирали закляклі, голодні трупи. Вантажили навіть напівмертвих людей.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-01-02
Респондент: Тукусер Іван Іванович
Дата народження: 1935
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Главані, Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 11.04.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Мій батько працював у трудовій армії в Челябінську з 1944 року по січень 1947 року. У той час болгарам не довіряли воювати і їх відправляли до трудового табору.
У хліві ми мали заховану в землі одну тонну зерна, і представники сільської управи (місцеві главанські комсомольці) прийшли та все в нас забрали.
У січні 1947 року мій батько, коли повернувся з Челябінська, пішов працювати на Алягу – возив зерно. Там йому давали білий хліб, і він годував нас. Але через три місяці він посварився з керівництвом. На Алязі вантажили зерно й відправляли його за кордон. А батько почав обурюватися й казав своєму начальству: «Люди помирають, а ви зерно вивозите за кордон». Після цього його звільнили з роботи. Тоді партія була керівною та спрямовуючою силою. Якщо секретар партійного комітету проти тебе, то директор нічого не може вдіяти. Якщо тобі не подобається радянська влада – йди з роботи, і його звільнили. Потім ми поїхали до Львова.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-01-03
Респондент: Настрадіна Лукерія Костянтинівна
Дата народження: 1922
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Главані, Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 29.04.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Голод. Голод. Голод. Дуже багато людей померло. Половина села вимерла. Одна жінка від голоду з’їла свою дитину.
Їдемо на роботу на Алягу і бачимо на дорозі, як одна жінка переступила через мертвого коня, нахилилася й відгризає від нього та їсть. Під час голоду. А хіба це лише таке? Іншого разу проходжу і бачу, як один чоловік гризе від мертвого тіла.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-01-04
Респондент: Тутова Василина Іванівна
Дата народження: 1925
Місце проживання (на період голоду 1946-1947 рр.): с. Главані, Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 29.04.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
У 1946 році не було дощу, і врожай був поганий, і настав голод. Ті люди, які не мали що їсти, померли. Дуже багато людей тоді померло. Їх вантажили на вози і закопували в одну яму. Батько був кушніром і шив кожухи, і ми не померли від голоду. Деякі люди ходили на смітники, щоб їсти м’ясо мертвих тварин. В одного хлопця батьки померли, і він, голодний, пішов на смітник, і люди бачили, як він гаком тягнув розкладене тіло мертвої тварини. І якийсь чоловік забрав цю дитину до себе і не дозволив їй їсти м’ясо мертвої тварини. Цей чоловік виростив його, і він вижив. (Цього хлопця прозивали Бобов-Костандин. Жив по вулиці Котовського.)
Від голоду люди ходили в поля ловити ховрахів і їли їх. Також їли горобців.
Я знаю про одну жінку, Ісирлійчо Іванца, яка з’їла свою дитину. Вона почала її їсти, і старший син застав її. Він від жаху занімів і втік. Родичі забрали його до себе на виховання. Мати від голоду з’їхала з глузду і швидко померла.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-01-05
Респондент: Тукусер Валентина Василівна
Дата народження: 1952
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Главані, Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 30.04.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Мої батьки мали одного теля і зачинили його в кімнаті в хаті, а їхній сусід Тутов Іван витягнув його через вікно і вкрав.
Моя мама розповідала мені, що у сусідки Пени було 8 дітей, і всі вони були опухлі від голоду. Діти плакали від голоду. Моя мама приносила кожному з них маленький коржик, зроблений з гірчиці. Але всі вони померли, вижив лише один хлопчик. Цей хлопець ходив на смітник і їв там м’ясо мертвих коней, мертвих собак, траву – усе, що знаходив, і так із восьми дітей вижив лише він один.
У селі багато людей померло від голоду. Також була епідемія тифу. Кажуть, що голод був штучним: спочатку не було доброго врожаю, а потім у людей забрали зерно. Моя мати розповідала, що люди навіть їли одне одного.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-01-05-2
Респондент: Мутафчі Меланія Георгіївна
Дата народження: 1954
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Главані, Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 30.04.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Моя мати розповідала мені, що під час голоду їхня сусідка мала чотирьох дітей. Мати подумала, що давно не бачила цих дітей на вулиці, і вирішила піти подивитися, що сталося. Зайшовши в хату, вона побачила, що одна дівчинка сидить біля печі й смокче власне волосся від голоду. А найменша дитина лежала в колисці з відгризеною ніжкою і ручкою, яку відгризла мати.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-02-01
Респондент: Аня
Дата народження: 1933
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Суворово, Суворовський р-н
Дата інтерв’ю: 21.04.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Я голодувала, все село дуже голодувало. Скрізь був голод, не було нічого. Перед тим була війна. Заможніших людей разом із сім’ями зібрали, завантажили у потяги і відправляли до Сибіру, так вони й загинули, померли. Їхні маленькі діти ще у вагоні помирали. Я знаю про одну родину, яка розповідала, що коли їх привезли до Сибіру, їх висадили з потяга, кинули їм лише одну сокиру і залишили в тайзі. І ця родина почала будувати собі хатинку. Але ці люди не були «куркулями», вони просто були працьовитими.
Батько ловив рибу для держави і щось приносив нам додому. Мати збирала лободу та пекла з цього коржики. Так нас і вигодували шістьох дітей. Потім у людей забрали все зерно, і тоді почався голод.
Я чула, що в Карамарині (Голиця) одна жінка з’їла своїх дітей. Її чоловік (Цвятков Петро) був у трудовому таборі в Челябінську, і коли він повернувся, йому сказали, що вона з’їла дітей, і він пішов від неї. Після цього ця жінка зійшла з розуму, жила сама і померла.
Багато людей ховали зерно в матрацах і ліжках – там не шукали. Інакше всюди обшукували, щоб забрати в людей зерно, і через це почався голод. Не було нічого! У людей усе зерно зібрали й зсипали в комори, зерно гнило, а люди помирали з голоду. Люди не були звиклі до колгоспів, не знали, що це таке. Усе забрали, щоб змусити їх працювати в колгоспі. Зерно лежало в коморах, а людям нічого не давали. Деякі діти ходили з паличками й тикали в щілини, щоб дістати кілька зернин, і за це їх часто сильно били. Діти клали зерно до рота, щоб принести додому.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-02-01-2
Респондент: Стоянова Стефанія
Дата народження: 1962
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Суворово, Суворовський р-н
Дата інтерв’ю: 21.04.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Із дідом мого чоловіка сталося така історія: його діти повмирали від голоду, і він вкрав жменю проса, сховавши її в кишені. Це просо у нього знайшли, і його посадили до в’язниці, де він і помер. Йому було 23 роки.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-02-02
Респондент: Марія
Дата народження: 1933
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Суворово, Суворовський р-н
Дата інтерв’ю: 21.04.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Ми мали землю, овець, корову, коня, зерно – усе у нас забрали у 1944 році. Багато людей померло. Людей вивозили на возах. Люди голодували. Було дуже страшно. Нічим було нагодувати дітей.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-03-01
Респондент: Лефтерова Марія
Дата народження: 1924
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Кам’янка, Суворовський р-н
Дата інтерв’ю: 22.04.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Ми голодували. У дитинстві я пережила голод, потім вийшла заміж і знову почався великий голод. Тут у селі люди помирали прямо на вулицях, як собаки. Там, де помер, там його й залишали… під час голоду було дуже страшно. Люди були надзвичайно виснажені. Одна сім’я вбила свою дитину і з’їла її. Багатьох людей, «куркулів», із села відправили до Сибіру, багато з них померли дорогою.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-03-02
Респондент: Петров Трифон Іванович
Дата народження: 1936
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Кам’янка, Суворовський р-н
Дата інтерв’ю: 22.04.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Почався голод. Я дуже добре пам’ятаю. Сидимо вдома, дивимося у вікно: іде людина, накривши голову ковдрою, іде, іде, то спереться на паркан, то на дерево… і падає. Сніг мете й мете, і ніхто не виходить, щоб забрати її. Люди шукали порятунку. Виходили з хат, ішли до родичів, але не могли дійти й помирали дорогою.
Люди тут могли б не голодувати. Тут було все, але забрали. Ходили від двору до двору й залізними гострими палками обшукували людей, забираючи все. Ми з мамою закопали в хліві одну бочку зерна. А через кілька днів прийшли й почали штрикати землю в хліві гострими палками, шукаючи, де є закопана яма. Яма була в самому кутку, а хлів був великий, тому вони перестали стукати й пішли, так нічого й не знайшовши.
Мама дуже боялася, щоб мене хтось не з’їв. Ми щотижня ходили в гості до її матері в Суворове. Вона голодувала. Мама готувала мамалигу, і ми йшли її провідати. Ми йшли пішки через поле, біля лиману, і мама казала: «Зараз вискочить хтось, схопить цю дитину і з’їсть її».
Чула, що в Оріхівці матері їли своїх дітей. Якщо хтось помирав, його теж не викидали, а з’їдали. Тут помирало дуже багато людей, і коли розтанув сніг, цих людей збирали возом.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-04-01
Респондент: Станков Петро Сергійович
Дата народження: 1933
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Багате, Суворовський р-н
Дата інтерв’ю: 23.04.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
У нас був штучний голод у 1946–1947 роках. Якби не забрали зерно в людей, голоду б не було. Тоді казали, що зерно звезли до берега Дунаю, насипали купами, і воно там згнило. Його забрали в людей, але не встигли вивезти, і воно так і згнило там.
Штучний голод. Щоб люди вступили до колгоспу. Люди тоді не хотіли вступати до колгоспу.
У нас було зерно. На горищі було повно зерна. Коли почали ходити обшукувачі, батько дізнався про це. Він придумав таке: збудував у кімнаті глуху стіну довжиною півтора метра і зробив на горищі люк. Це ми робили вночі. Мати обмазала стіну, потім побілила її вапном. Батько заліз на горище і висипав туди мішки із зерном. На горищі у нас була лузга від насіння, і батько розсипав її по всьому горищу та нею замаскував люк. Через день прийшли: фельдшер Йосу, Гьоцу і Володя. Вони з металевим прутом ходили всюди: на городі ходили, залізли на горище, а батько зробив як? Сказати, що все вже зібрано, у це не повірять. Залишив кілька мішків зерна, кукурудзи. Наша сім’я була велика: четверо дітей, батько, мати, бабуся і тітка Марина – вісім осіб. Хто повірить, що в нас немає жодної зернини і що ми виживаємо? Вони залізли на горище і забрали все. Мама плаче: «Залиште хоч щось!». Нічого. Усе забрали. Мама плаче. Сестри теж плачуть. Я також ходжу зі сльозами на очах. Вони нічого не визнають. Це було знущання. Після цього батько купив жорна і молов борошно, мама пекла хліб, і так ми вижили. Якби він цього не зробив – нас би вже не було.
Штучний голод зробили… Звичайна людина в певний момент починала набрякати – усе тіло й обличчя. І через кілька днів я чую, що цієї людини вже немає. Від голоду перед смертю людина опухає. Це було страшно… страшно. Їхнє тіло було ніби з воску. Коли дивишся на свічку, так виглядало їхнє тіло. Страшно. Люди були опухлі. Тіло не було рожевим – ніби вже не було крові, а як віск.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-04-01-3
Респондент: Переверза Опанас Іванович
Дата народження: 1942
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Багате, Суворовський р-н
Дата інтерв’ю: 23.04.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Я пам’ятаю цих людей, які приходили забирати в нас зерно. Якби побачив їх зараз – упізнав би. З палицею, у плащі, з кобурою. Ходили по всіх хатах. У них були гвинтівки. Казали: «Якщо не віддаси – відправимо тебе до Сибіру». Ніхто не чинив опору.
Голод стався так: у полі не було врожаю, у людей не було чим сіяти, і була посуха… Багато людей померло від голоду, тоді також була хвороба – тиф у 1945, 1946, 1947 роках.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-04-01-2
Респондент: Арнаутов Юхим Петрович
Дата народження: 1928
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Багате, Суворовський р-н
Дата інтерв’ю: 23.04.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Під час Другої світової війни болгар у Бессарабії не відправляли на фронт, бо радянський уряд не довіряв болгарам, оскільки Болгарія була союзником Німеччини.
Багато людей померло від голоду. Ішов так і падав на дорозі та помирав від голоду. Колгосп давав вози, щоб їздили по селу й збирали померлих, а потім відвозили їх і закопували.
Багато людей померло від шлункового розладу. Хто їв собаче м’ясо – вижив, хто їв котяче м’ясо – помер. Котяче м’ясо отруйне.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-04-01-4
Респондент: Маринова Варвара Михайлівна
Дата народження: 1936
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Багате, Суворовський р-н
Дата інтерв’ю: 23.04.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Батьків моєї матері позбавили їхнього майна. Діда вислали до Сибіру, а бабусю вигнали з дому. Вона тинялася, а потім поїхала жити до Молдови. Ті “яструбки”, які все винесли з дому та завантажили на вози, більшість цього забрали до себе додому.
Я пам’ятаю, до нас приходила дружина Ілійка Кості, просила дати їй шматочки капустяного качана. Я пам’ятаю, як вона виглядала: руки в неї були опухлі й напівпрозорі, і шкіра на руках звисала клаптями; і обличчя було таке опухле, страшне-страшне.
Одна жінка сказала моїй матері: «Не пускайте свою дитину, бо дружина Ілійкова сказала, що з’їсть твою дитину». Це вона сказала про мою молодшу сестричку. Після цього моя мати не випускала сестричку надвір. Але загалом ні, у нашому селі людоїдства не було.
Тоді їли корені рогозу, сушили їх, потім на жорнах мололи і пекли з них коржики.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-05-01
Респондент: Дімова Віра
Дата народження: 1926
Місце проживання (на період голоду 1946-1947 рр.): с. Новоселівка, Білгород-Дністровський р-н
Дата інтерв’ю: 30.04.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
У 1946-47 роках я була у Новоселівці, де я народився. Нам було дуже важко під час голоду. У нас була корова, яку вкрали. Мій батько помер від голоду. Ми продавали свій одяг, щоб купити зерно. Були люди, які їли падло, а також їли собак і ворон.
Багато людей померло. У них забрали зерно. Хто зміг сховати – вижив, а хто не зміг сховати – у того забрали зерно. Був один заможний чоловік: коли в нього забрали все зерно, вся його сім’я померла від голоду.
Одна жінка мала маленьку дитину, яка постійно хотіла їсти й кричала «дай, дай», а в неї не було чого їй дати, і вона віднесла її на цвинтар і там залишила. Дитина там все кричала «дай, дай» і так бідолашна померла.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-05-03
Респондент: Тодоров Костянтин Дмитрович
Дата народження: 1942
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Холмське, Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 30.04.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
У 1946 році був голод. Нічого було їсти. Ми їли варену лободу. Живіт був повний, але не було насичення. Мій дядько ходив ловити ховрахів: наллє води в нору, ховрах вискакує, він б’є його палицею і кладе в відро. Дід Лазар ходив просити їжу до своєї невістки, але вона йому не давала. Він знесилів і ходив у сад їсти траву, що знаходив. Дід Лазар був дуже набожною людиною, молився. Він помер. Через кілька днів і син невістки помер.
Для мене, як для хлопчика-нащадка, ставилися краще, а до моєї сестри, дівчинки, – гірше. Вона була приречена. Я навіть пам’ятаю, як баба Рада мала одну дерев’яну купіль і казала: «Дивіться, щоб не зламали цю купіль, бо Олена помре, і не матимемо в чому її поховати». Вона це говорила так, ніби йшлося не про дитину, а про тварину. Голод настільки притуплює людські почуття, що людина втрачає співчуття. Але моя сестра, попри все, залишилася живою. Пам’ятаю, як у каструлі не залишилося їжі, а всередині була дерев’яна ложка, і вона гризла її, щоб щось їсти. Чудом вижила.
Тоді людей ховали у власних городах – у людей не було сил нести їх на цвинтар і копати глибокі могили.
Мій батько казав, що був канібалізм. Люди їли дітей.
У селі були місцеві активісти, які ходили й забирали зерно в людей. Це зерно було зібране і потім наполовину згнило. Ці місцеві активісти, бідняки, які пропивали свою землю, заздрили господарним людям і допомагали районній комісії забирати зерно в людей.
У Холмському дві третини населення померло від голоду.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-06-02
Респондент: Пелагея Степанівна
Дата народження: 1927
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Виноградівка, Болградський р-н
Дата інтерв’ю: 05.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Коли закінчилася війна, почався голод. Не було врожаю. У тих, хто мав зерно, його забрали. У нас не було нічого. Мої батьки померли в голодний рік, так само як і мої брати та сестри. Нам не було чого їсти.
Усі так і лежали вдома та помирали. У нас не було ні картоплі, ні цибулі, не було врожаю. Їли траву. Їдальня давала по одному шматку мамалиги. Усіх, хто помер, – я поховала. Моя сестра залишилася живою, і ми удвох вижили. У нас були родичі, але вони нам не допомагали – кожен дбав лише про себе. У селі померло дуже багато людей. Хто не мав що їсти – померли. Хто мав запаси – вижили.
Були випадки, коли люди їли інших людей. Дитина йшла дорогою – її ловили, забирали й з’їдали. Так, їли дітей.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-06-01
Респондент: Божилов Ілля Федорович
Дата народження: 1929
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Виноградівка, Болградський р-н
Дата інтерв’ю: 05.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Ми пережили голод. Це був страшний голод. Була посуха. Цілий рік не було ні дощу, ні снігу. А потім наприкінці зими випав сніг – два метри заввишки. Але це вже було марно. Держава забрала зерно. Був лозунг: «Усе для фронту, усе для перемоги!» Усе забирали під мітлу. А через посуху нічого не вродило. Люди помирали від голоду, а в них забирали все. Потрібно було здавати м’ясо, яйця, молоко, вовну.
Багато людей померло. Щодня була бригада з підводою, яка збирала померлих – по 10–15 осіб – і ховала їх у братській могилі. Було страшно.
Люди їли котів і помирали, бо не знали, як їх приготувати. Корейці й китайці знають, а наші не знали і отруїлися та померли.
Я працював бухгалтером у Каракурті. І там стався такий випадок: у одного господаря померла дружина, і він одружився вдруге. У цього чоловіка була маленька донька. І коли я прийшов уранці, в дівчинки одне стегно вже було з’їдене. Їх відвели до сільради, замкнули там, і вони замерзли та померли. Не встигли навіть віддати їх під суд.
Мій дід у травні 1947 року помер від голоду.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-07-01
Респондент: Бальчева Уляна
Дата народження: 1935
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Криничне, Болградський р-н
Дата інтерв’ю: 06.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Мого батька забрали до трудового табору в Караганді, і там він помер у 30 років від шлункового розладу. Тут у людей забрали зерно, і в 1946 році почався голод. У колгоспі людям давали пайок їжі. Дуже багато людей померло, їх вивозили возами. Люди були виснажені, не мали чого їсти. Я чула, що в нашому селі їли людей. Чула, як один чоловік, Георгій, відправив свою дитину до родичів, і та дитина не повернулася. Батько пішов подивитися, що сталося. Коли він прийшов – вони вже зарізали дитину, зварили її і налили йому юшку їсти. Налили, а він побачив у тарілці пальці ніг і рук своєї дитини. Це мені розповідала моя мати.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-07-03
Респондент: Самунжи Кристина Іванівна
Дата народження: 1938
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Криничне, Болградський р-н
Дата інтерв’ю: 08.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
У 1946–1947 роках настав голод. У полі не було врожаю. Багато людей померло від голоду. Зерно забирали. У нашому дворі в сараї була захована бочка із зерном, але вони її знайшли та забрали. Так у людей знаходили приховане зерно, люди залишалися голодними й помирали. У нашій сім’ї ніхто не помер.
Я пам’ятаю, як ми ходили в поле й збирали колоски, а також викопували те зерно, яке миші заховали в норах, а потім мололи з нього борошно. Іноді додому приходили міліціонери, і якщо знаходили, що люди мелють зернові колоски на жорнах, то забирали жорна й кидали їх на землю, щоб вони розбилися на чотири частини – аби ми не могли самі робити борошно.
Біля річки, на березі, люди ховали своє зерно.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-07-05
Респондент: Варлакова Варя
Дата народження: 1930
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Криничне, Болградський р-н
Дата інтерв’ю: 08.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
У 1946 році в людей забрали зерно. У 1946 році почався голод. Люди помирали, хати залишалися порожніми, померлих вантажили на вози. Тоді мені було 16 років. У 1946 році не було врожаю. І вони пішли по людях: у кого знаходили зерно – забирали його.
Наші люди стали комуністами і знущалися над людьми. Я кажу, як було. Якщо ти щось вкрадеш із колгоспу, комуніст тебе здасть, і в’язниця тобі забезпечена. Коли ми ходили працювати в колгосп, там було багато зерна. Ми хотіли взяти трохи собі, бо в селі вже нічого не було.
Росіяни забрали чоловіків на шахти в Караганду, а чоловіки хотіли забрати своїх дружин і дітей, і ті поїхали туди та так врятувалися. Тут багато людей померло від голоду. Тоді багато крали. Були жінки, які продавали свій одяг, щоб купити щось і нагодувати дітей.
Потім, коли вони побачили, що люди гинуть, почали видавати позики (позики зерном, просом, кукурудзою).
Були люди, які їли людей. Була одна семирічна дівчинка, яку чоловік і жінка на ім’я Дона викрали. Потім їх бачили, як вони зварили в казані цю дівчинку і їли її. У них не було своїх дітей, вони жили на пагорбі. Батько пішов шукати свою дитину, люди сказали йому, і коли він зайшов до них у дім, то побачив свою доньку у казані – зварену. Коли я згадую це, завжди плачу.
Пам’ятаю, як маленька дівчинка прийшла до нашого двору й плакала: «Сестричко… дай нам трохи хліба… сестричко, дай нам трохи хліба…» Я пішла, дістала квашені помідори і відрізала трохи хліба та винісла їм. А вони плакали… прийшли з іншого села. «Сестричко, дякуємо тобі», – казали вони.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-07-08
Респондент: Ганчева Домнікія Михайлівна
Дата народження: 1931
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Криничне, Болградський р-н
Дата інтерв’ю: 08.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Я ходила до колгоспу, щоб мені дали шматочок хліба. Хліб був чорний, навіть собаці не даси. Я робила дві норми, щоб отримати ще один шматочок і принести мамі додому. Нас було три сестри. Батько теж працював у колгоспі. Багато людей померло від голоду в селі. Люди були дуже слабкі й виснажені. Один молодий чоловік украв три качани кукурудзи з поля – і його засудили на три роки тюрми.
Розповідали, що в одній сім’ї знайшли закриту викрадену дитину, з якої різали м’ясо, готували і їли.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-08-01
Респондент: Балджик Пантелей Опанасович
Дата народження: 1941
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Кубей, Болградський р-н
Дата інтерв’ю: 08.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
У 1940 році в Кубеї почалася колективізація, але коли почалася війна, вона зупинилася, а потім знову продовжилася з 1945 року і почали створювати колгоспи.
Колективізація виглядала так: людей, які були заможніші і наймали чужу робочу силу, відправляли до Сибіру. А тих, хто працював разом із наймитами, залишали. У людей почали забирати все необхідне для колгоспу: коней, корів, черепицю… усе.
У 1946 році не було врожаю, того року не впало жодної краплі дощу. Голод почався в 1946-му. Після війни було багато руйнувань, мало чоловіків залишилося, і радянська влада звернулася до народу – треба поділитися врожаєм. Там, де був урожай, забирали, а в нас нічого не було – і був голод. У деяких забирали зерно. Сільрада доповідала наверх, що тут дуже мало збирають. Згори відповідали: «Попросіть людей поділитися, бо голод по всій країні». Тоді наші люди почали ходити з двору в двір, стукати чухами і знаходити приховане зерно. Багато людей залишилося голодними. Багато пішли до Західної України та Польщі – продавали одяг, купували зерно і везли назад. Так врятувалися. Але померло багато. Приблизно 15% села вимерла. Був навіть випадок, коли сім’я з’їла свою дитину.
Болгарин дотримувався закону: вмираєш з голоду, але насіннєвий фонд не чіпаєш. Якби він зберіг собі життя і з’їв насіння, потім не було б чим засіяти поле. Раніше був закон – насіннєвий фонд не чіпати. Він думав, що після нього хтось повинен сіяти, щоб у майбутньому був врожай. Якби він з’їв те зерно, то звідки б потім взяв зерно на посів?
Хочу розповісти одну історію, яку розповідав батько. Батько був теслею і зробив одному заможнішому чоловіку шафу, а той заплатив йому відром зерна. Не знаємо, як сусід дізнався, але одного разу приходить до батька і каже: «Панасе, роби що хочеш – бий мене, гони мене, пинай…, але поки не даси мені хоч одну жменю зерна – я з твоєї хати не вийду. Мої діти голодні». Батько каже: «Іване, як я тобі дам, у мене теж сім’я, одне відро зерна на скільки мені вистачить? Не можу дати». Той плаче і каже: «Панасе, не піду, поки не даси хоч жменю». Батькові стало шкода людини, і він каже: «Давай, розкрий кишені»; і насипав йому дві жмені зерна в кишені. І цей чоловік почав цілувати йому руки і ноги, і плакати. Батько каже: «Годі-годі, йди собі, будь здоровий і живи багато років». Цей чоловік був дуже вдячний, що батько дав йому дві жмені зерна.
Я цю історію пам’ятаю дуже добре, коли тато розповідав, ми довго про це говорили.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-09-02
Респондент: Іванов Микола Антонович
Дата народження: 1935
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Каракурт Болградський р-н
Дата інтерв’ю: 06.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Росія забирала в людей все зерно. Тато поїхав до Західної України міняти одяг на зерно, картоплю, цибулю. Коли повернувся, сказав, що більше не поїде. У поїзді, коли їхав назад, з нього зняли чоботи. Він повернувся тільки в шкарпетках, взимку. Мама ще двічі їздила.
Батько був столяром, сам зробив млинок, і до нас приходили люди молоти борошно і давали нам за це по жмені, а хто мав дуже мало зерна – ми в них нічого не брали.
У 1946 році не було врожаю. Багато людей померло, багато дітей померло.
Взимку 47-го було багато снігу, людей возили возами без гробів і кидали на кладовищі в сніг. Навесні сніг розтанув, і видно було трупи, собаки ходили і розривали трупи.
Голод почався, бо була госпоставка і забрали все зерно. Ходили «ястребки», шукали щупами в повітці, в соломі зерно.
Пам’ятаю, збирали яйця з гнізд ворон і їли. Потім ловили молодих ворон і їли.
До мами приходили її батько, дідусь Коля і дядько їсти щось. Дідусь казав батькові: «З цих великих воріт у дворі зробиш мені труну». Він помер 7 січня 1947 року. Я ніс хрест діда Колі до кладовища. Він помер від голоду.
Від голоду деякі люди дуже опухли, а інші дуже худі.
Потім у школі зробили їдальню і всіх дітей годували.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-08-01-2
Респондент: Сакали Михайло Петрович
Дата народження: 1944
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Кубей, Болградський р-н
Дата інтерв’ю: 08.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Голод – страшна подія в історії нашого села і Бессарабії. Бо в нашому селі від голоду померло близько 2000 людей, або 15% населення.
Мені розповідав голова колгоспу Сотіров Афанасій Іванович, який був старостою села під час голоду. Він розповідав, що бессарабський болгарин завжди був хазяїном по крові і думав наперед. Одного разу він зайшов у хату до одного болгарина і побачив, що той лежить на підлозі мертвий, а під підлогою було сховище, де знайшли один мішок повний зерна. Це зерно людина тримала на посів на наступний рік навесні. Він думав, як врятувати сім’ю, як засіяти поле. Староста, побачивши це, дивувався: цей чоловік зробив дурість чи героїзм? Зберіг зерно на посів, а сам загинув разом із сім’єю від голоду. Кого звинувачувати в такій ситуації? Вся сім’я гине, а мішок із зерном залишається. Одна жменя зерна має велике значення – однією жменею зерна проживеш цілий день.
Є села, де менше загинуло від голоду. Це залежало від місцевої влади, від їхніх дій, від їхньої порядності, від їхнього тодішнього менталітету. В деяких селах староста діяв благородно, з гідністю, йшов проти начальства зверху, бо плани хлібозаготівель були дуже високі. Тих, хто не виконував план хлібопоставок, притягали до судової відповідальності.
На мою думку, тоді не все залежало від радянської влади, багато залежало від місцевої влади, яка недостатньо уважно і недостатньо благородно ставилася до своїх співвітчизників.
Історія була така. Одна маленька дівчинка хотіла піти до своєї родички, а ті родичі були заможніші за її сім’ю. Дівчинка пішла і бачить, що за нею йде чоловік, який дуже страшно на неї подивився. Вона злякалася і побігла. Чоловік теж побіг за нею. Дівчинка почала кричати, кликати людей, щоб її врятували. Але ніхто не вийшов, бо вулиці були порожні, не було людей. Багато людей від голоду померло, інші не могли встати з ліжка, лежали безсилі. І це дівчинка якимось чудом врятувалася. Чоловік, що біг за нею, спіткнувся і впав, а вона забігла в одну хату і почала плакати. Господарі тієї хати її врятували. Вони пішли до її батьків, розповіли, що сталося, і батьки прийшли і забрали її. Той чоловік, що біг за нею, хотів зробити з дівчинкою злочин, але не встиг. У нашому селі не було канібалізму.
Оскільки я займаюся дослідженням голоду в селі, я зрозумів, що від голоду врятувалися ті люди, які вступили до колгоспу. У колгоспі давали їжу – обід. Дітям у школі теж давали безкоштовний обід, це їх врятувало від голодної смерті. Але ці безкоштовні обіди, які називалися «кантини», організували в 1947 році, а в 1946-му їх не було.
Багато невинних людей померло – і молоді, і старі, і діти. Село після голоду залишилося без людей. Також врятувалися ті, хто був у трудових таборах – вони щось надсилали своїм сім’ям; врятувалися ті, хто ходив до Західної України та Польщі продавати одяг та інші речі і на ті гроші купувати зерно.
Страшно, що мертвих навантажували на вози і хоронили в братських могилах, і невідомо, де хто похований – людина, яка мала ім’я, прізвище, батька, матір. Страшні часи. Аби не повторилося.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-10-01
Респондент: Михайло Дмитрович
Дата народження: 1936
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Оріхівка Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 12.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Пам’ятаю, був голод 1946 і 47 років. Ходили «ястребки», забирали в нас зерно, все, що було вдома, забирали. Голод. Коні падають голодні їх тягнуть, їдять собак, сусликів. Мій брат і сестра під час голоду померли. Не було дощу, сухо, не було врожаю. Ці «ястребки» бачать, що в мене немає, а забирають і самі їдять. Ці «ястребки» були з нашого села, всі болгари. Я їх знаю, але вони всі померли. Лазили на горище і все забирали. Все забирали: зерно, соняшник, кукурудзу. У колгосп забирали. І стався голод. Голод пам’ятаю дуже добре. Їв лободу.
Були люди, які їли людей. На вулиці Гагаріна одна жінка Марія вбила свою дитину, спекла і з’їла.
По селу ходив віз і збирав по вулицях померлих, повний віз, хапали їх за ноги і за голову і кидали в братську могилу.
Був один хлопець, його кинули на кладовищі, а він ожив і повернувся додому.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-10-02
Респондент: Христова Степаніда Михайлівна
Дата народження: 1935
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Оріхівка Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 12.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Не було дощу і не було врожаю. Потім прийшли «ястребки» і забрали в нас зерно. Що їсти? Голодували. Нічого не було їсти, крім трави. Багато людей померло від голоду. Був тиф і воші. Пам’ятаю, сусідка кричала: «Дайте хоч шматочок хліба». Чула, що люди їдять людей. Дідусь мене і сестру не пускав виходити з двору, щоб нас не з’їли.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-10-03
Респондент: Ірина Миколаївна
Дата народження: 1933
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Оріхівка Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 12.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Батько помер у грудні 1946-го, а мама – в червні 1947-го. Залишилося нас четверо сиріт: три дівчинки і один хлопчик. Хлопчика забрали в трудовий табір, а ми залишилися три сестри-сироти. Ходили працювати до колгоспу. Там давали по пів кілограма хліба. Робила собі коржики з лободи.
Чули, що люди їли людей. Матері їли дітей.
Багато людей померло… Боже милий… навантажували їх вилами на віз… і кидали в яму на кладовищі, як впаде – так і буде, головою вниз…
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-10-03-2
Респондент: Станєва Варвара Дмитрівна
Дата народження: 1930
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Кубей, Болградський р-н
Дата інтерв’ю: 12.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Народилася в Кубеї, і там мене застав голод, і ходила я кругом землі в голод. Мені дуже важко було… без мами, без тата виросла… нас було двоє дітей. Мені було три роки, коли померла мама, і сім років, коли помер батько. Сестра мене доглядала. В школу я не ходила і не знаю жодної букви.
В голод дуже важко було… лободу їли. Багато людей вмирало. Собаки їли людей.
Чоловіків забрали в табори, жінки самі залишилися, нема кому працювати на землі і нема чим.
Моя бабуся розповідала, що дідусь кудись пішов і більше не повернувся. Через деякий час люди сказали, що хтось його з’їв.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-10-04
Респондент: Попова Марія Іванівна
Дата народження: 1937
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Оріхівка Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 12.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Був поганий врожай 1946 року. В людей забирали зерно, і тому стався голод.
Батько возом вивозив померлих людей від голоду. По одному возу повному людей на день. Батько ходив продавати наш одяг і купувати зерно. Нас було п’ятеро дітей, двоє померли від голоду. Потім батько з ще трьома чоловіками вкрали з колгоспу один мішок зерна, і всіх чотирьох посадили на чотири роки в Красноярськ. Коли помер Сталін – всіх випустили.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-10-05-2
Респондент: Бочковар Іван Петрович
Дата народження: 1957
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Оріхівка Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 12.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Мама розповідала, що під час голоду був тиф. У мами померли і мама її, і батько, і вона залишилася сиротою.
«Ястребки» отримували державне зерно з Аліяги і на місці його продавали. Потім поверталися в село і забирали зерно в сиріт, яке залишалося в їхніх хатах. Сиріт відправляли в дитячі будинки, а зерно забирали і замінювали тим, яке продали.
Моя мама розповідала, що під час голоду були агресивні жінки, які крали дітей. Коли діти поверталися додому зі школи, їх перестрівали, підманювали, а потім кололи і пекли в печі. Сусіди повідомили в сільраду про одну з таких жінок. Потім бачили, як вона виймає спечену дитину з печі. Після цього ту жінку засудили.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-10-05
Респондент: Іванова Парасковія Андріївна
Дата народження: 1934
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Оріхівка Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 12.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Нас було п’ятеро дітей. В голод збирала траву, щоб зварити і їсти. Багато людей померло від голоду. Померлих збирали возами і кидали в одну яму на кладовищі. Бачила, як собаки тягнуть трупи і гризуть їх, щоб наїстися. Один великий собака схопив людину за ногу і тягнув її по схилу, гриз і їв. Хтось побачив: «Гей!» – і прогнав того собаку. Страшно було. Хто тоді був живий? Всі ми були як мертві, як собаки. Чутки ходили, що люди їдять людей.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-10-06
Респондент: Миколова Зінаїда Іванівна
Дата народження: 1929
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Оріхівка Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 12.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Нас було троє дітей, батько і мама. Почався голод. З’їли коня. З’їли корову. Почали овець. Почали одяг продавати. І нічого не вистачає. Зимову ковдру виміняли на одну коробку кукурудзи. Мама нам, дітям, каже: їжте менше, залиште батькові, він більший і працює, йому потрібні сили. Батько каже: «Якщо ви не будете їсти – і я не буду». Їли всі разом. А потім… і батько наш помер… і мама померла, а ми залишилися троє сиріт. Одну дитину забрали в дитячий будинок, а я залишилася вдома з однією сестрою. Виросли удвох. Тепер, як згадаю – плачу, а дочка питає, чого я реву, а я їй кажу: «Бо ви голоду не бачили, а я пам’ятаю, що тоді було, тому і плачу».
Була посуха, сонце, земля тріскалася. Дуже страшно тоді було, як не плакати.
Пам’ятаю взимку, як на дитячих санчатах тягли померлу людину, ноги звисають, волочаться, голова звисає, б’ється об сніг…
Прийшла одна сусідка, несе ганчір’я, яке зняла з померлих. «Нав’яжи ганчір’я, дай мені один черевик», – каже. Я їй: «Забирайся, ми самі вмираємо з голоду, що я тобі дам?». Татові шкода: «Зіно, в курнику в дірці є черевики, дай один, нехай спекуть». Йду в хлів… Даю їй один черевик, щоб спекла…
Ми теж пекли черевики. Добре шкрябаєш ножем… і хрумкаєш, їмо… Лягаєш лежати – і знову світає. Йдеш у колгосп працювати, там давали поїсти юшку з одним шматочком хліба. Хочу і батькові трохи їжі принести. Принесла в коробочці трохи юшечки і даю. Тато вже виснажений лежить, не може встати. Не вижив батько. Дуже важко було.
Люди їли людей. Пам’ятаю, зайшла я в хату до однієї жінки, а вона в печі пекла своїх дітей, двох маленьких дітей. А у дворі міліція, виймають і кладуть у мішок спечених дітей. І цю жінку міліція забрала.
Пекли дітей, собак, котів. Собаки їли, раніше їх їли від туберкульозу, а кота не їдять, це небезпечно. Але люди їли, то ж голод, людина не розуміє, що їсть.
З сестрами ходили в поле ловити ховрахів, робили з них кавурму. Наступного дня йдемо на роботу в поле, голова каже: «Сідайте всі в коло, подивлюся, хто що їстиме». Зайшов у середину, а хто що їсть? У когось варена картоплина, у когось нічого немає, а в нас з цією мискою повною смажених ховрахів, як кавурма. А він каже: «Ці люди виживуть, а ви не хочете ховрахів їсти – помрете». І справді так було. Хто не їв – помирав.
У 1946 році не було врожаю. Як не померти з голоду – ці «ястребки» забрали зерно. Ходили зі щупами по двору, знаходили зерно і все забирали. Коли забрали в людей зерно, тоді і почався голод.
Коли мама померла, ми з сестрою викопали могилу і на одних дверях її поклали і понесли на кладовище, і закопали. Коли батько помер – те саме. Тоді навіть не хотіли копати могили. Сказали, що є викопана могила, і ми з сестрою поклали його на двері і понесли на кладовище. Постелили одну ряднину і подушку, зверху накрили рядниною, щоб ворони не клювали. Бо не давали відразу закопувати, ще будуть класти туди людей. Багато людей там закопано, покладено як попало: хто лежить, хто сидить. Якщо померлий був у хорошому одязі – його роздягали і голого, одяг йшли продавати.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-10-07
Респондент: Стоянова Марія Василівна
Дата народження: 1941
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Оріхівка Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 12.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Пам’ятаю, в голод у моєї сусідки було дві доньки, одна померла, і вона її повезла на кладовище. Через кілька днів ця жінка повернулася на кладовище, витягла свою доньку з могили і принесла додому, а потім спекла і з’їла. Я своїми очима бачила, як вона поклала дитину в піч пекти.
Ми з дітьми гралися на дорозі, а ця жінка приходить до нас, в одній руці тримає шматочок халви і кличе: «Ідіть, дам вам халви», а друга рука в неї схована за спиною і тримає ніж.
Ми не могли вийти погратися з дітьми, ми боялися.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-10-08
Респондент: Христова Васила
Дата народження: 1934
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Оріхівка Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 12.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
В голод нас було семеро дітей. Я ходила в школу, і там була їдальня, нас годували. Давали і по одному шматочку хліба, я половину не доїдала і несла додому мамі. Батько ловив ховрахів, мама їх пекла. Багато людей голодувало в селі. Чула, що люди їдять людей.
Пам’ятаю, пішла в виноградник, нарвала одну гілку винограду і повертаюся, раптом з пустої хати вискочив Феткердюв Мітя і гнався за нами по всій вулиці. Двох, може, і не з’їв би, але одну точно. Але ми встигли втекти.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-10-08-2
Респондент: Пенчева Марія
Дата народження: 1932
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Оріхівка Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 12.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Був поганий врожай у 1946 році, і держава забрала зерно, яке в нас було. Я дуже голодувала, була набрякла і думала, що помру. Чула, що люди їдять людей. Чула, що Симонця з’їла свого чоловіка Симона, кістки викинула в траву. На кладовищі в померлих знімали одяг, щоб продавати. Бабуся померла, поховали її в красивій сукні, а наступного дня мама пішла на кладовище – могила розрита, бабуся лежить зовсім гола, без одягу.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-11-02
Респондент: Стоянова Тетяна
Дата народження: 1971
Місце проживання батьків на період голоду 1946-1947 рр.: с. Ламбрівка Тарутинський р-н
Дата інтерв’ю: 18.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Мій батько розповідав, що в голоді йому було 6 років, і він ходив туди, де збирали зерно, і бригадири дозволяли йому взяти по одній горошинці, яку він знайде між зерном. Батько цілий день перебирав купи зерна і приносив додому по шість горошин. Мама готувала ці шість горошин з травою-лободою на суп.
Бабуся і дідусь вступили в колгосп, і там давали їжу, так і врятувалися. В селі були «ястребки», які забирали в людей до останнього зерно на госпоставки державі. Приходили перевіряти, чим харчується сім’я, раптом є приховане зерно і не виконані поставки.
Були випадки людоїдства. Бабуся розповідала, що маленьких дітей не пускали на вулицю, бо були випадки, що їли дітей.
Одна жінка на ім’я Марія з глузду з’їхала від голоду і з’їла свою дитину, після чого її посадили в тюрму.
Георгієва Варвара розповідала про один випадок: вона зайшла до сусідки і побачила в каструлі, як варяться частини тіла дитини. Після цього ту жінку посадили в тюрму.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-10-09
Респондент: Новак Ганна Георгіївна
Дата народження: 1930
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Оріхівка Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 12.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
У 1945 році батька забрали в трудовий табір у Кемерово, він втік, його засудили. Був у в’язниці 5 років у Норильську. У 1946 році тут був голод, мама не мала чим нас годувати, ми все продали. Ходили в Суворове продавати одяг, а там давали по кілограму кукурудзи. Тут збирали траву-лободу, варили її.
Чутки ходили, що люди їли дітей.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-11-03
Респондент: Загорська Стефанія Степанівна
Дата народження: 1939
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Голиця Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 21.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
У 1946-47 роках було дуже страшно. Голод. Мор. Нічого було їсти. Під час війни забрали все, що могли. Потім у нашому селі були «ястребки», які забрали запасене в людей зерно.
Мій батько помер у 1947 році, голодували.
Я почала працювати у колгоспі дояркою. Там давали 15 кг борошна і пів кілограма олії. Спочатку не хотіли мене брати дояркою, бо я була низького зросту, корови, мовляв, мене вб’ють. Я плакала і просилася, бо інакше помремо з голоду. Так і пропрацювала 29 років дояркою. В поле ходили збирати впалі зернятка, піднімати і їсти.
Люди їли коней, собак, котів. Ті, хто їв котів, усі померли, бо кіт отруйний.
Було багато випадків, у жінок померли чоловіки, і вони з’їли своїх дітей. У моєї тітки (Беліогло) від голоду помер чоловік, і вона не мала що їсти, заколола двох своїх дітей і з’їла їх – двох дівчаток 8 і 4 років. Вона приходила і до нашої хати, стукала у вікна, але ми їй не відчиняли, інакше з’їла б або маму, або мене. Вона ходила вулицями, шукала, де відчинена хата, щоб зайти, заколоти і з’їсти. Була велика висока жінка. Жила на вулиці Леніна. Потім вона померла.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-11-04
Респондент: Петров Петро Дмитрович
Дата народження: 1929
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Голиця Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 18.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
26 серпня 1946 року відбулися збори в сільраді щодо створення колгоспу і початку колективізації сільського господарства. Я був на цих зборах. У сільраді була група з 8 людей, які ходили забирати зерно в людей. Як заберуть зерно – хоч-не-хоч, треба вступати до колгоспу. Через те, що людей примушували вступати до колгоспу, а вони не хотіли, їх розкуркулювали. Людина має хоч трохи, але забирають зерно, щоб змусити вступити в колгосп. Там дадуть трохи зерна, не помруть з голоду. Хто вступив до колгоспу – тому давали трохи зерна, а хто не вступив – нічого не давали.
Я був у цій групі, з цими бандитами. Чому я був з ними? Бо взимку почався голод, а я був землеміром і роботи у колгоспі для мене не було. Тоді голова сільради направив мене в цю групу. Я був проти цих людей, але був змушений вступити в групу. Нас було 8 чоловік. Заходимо в хату і залізними прутами стукали скрізь, щоб знайти, де сховано зерно. Желязков керував цією групою. На наших зборах він казав, завтра в які сім’ї підемо робити розкуркулення. Після цих зборів я з одним чоловіком з групи, Йорговим Степаном Васильовичем, ходили тайком ввечері в ті сім’ї і попереджали: «Завтра до вас прийде облава, найголовніше – сховайте зерно». Якби дізналися, що ми так попереджаємо людей, розстріляли б нас.
Потім почалося масове вимирання від голоду.
У лютому 1947 року Василя Миколайовича Беліоглу поставили начальником районного управління сільського господарства в Ново-Іванівській райраді. У лютому 1947 року головою села обрали Василя Петровича Райнова. Він звернувся до голови райради з проханням виділити допомогу для порятунку від голоду в селі Голиця. Виділили 20 тонн зерна. Потім Беліоглу особисто взяв це зерно і пішов з хати в хату роздавати тим, у кого нічого не було, хто вмирав з голоду. Я сам був з конем і возом, розвозили зерно.
Голод в Бессарабії 1946–47 рр. – це геноцид.
Пережив страшні часи голоду 1946–47 рр., внаслідок чого в с. Голиця від голоду померло понад тисячу людей із 762 дворів. Я особисто своїм возом вивозив від 20 до 50 трупів на день.
Забрали зерно в людей з метою насильно змусити вступити до колгоспу, тобто сталінський комуністичний режим поставив ультиматум населенню: або віддай всі продовольчі товари і вступай у колгосп, або смерть.
Масштаб смертності залежав від голови села. В одних селах вмирало більше, в інших менше – це залежало від голови.
У 1945 і 1946 роках був дуже поганий врожай.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-12-02
Респондент: Михайлова Тана
Дата народження: 1935
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Виноградне Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 21.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
У 1946 році не було врожаю. Нічого було їсти. Почався голод. Мої батьки відправили мене в 1947 році працювати на Урал, і там я теж голодувала. У 1954 році повернулася.
Зерно забирали, бо великий голод, в одних людей немає, і вони його відправляють в інше місце, іншим людям. Забирають зерно звідси і десь його носять. Голодні люди є, щоб їх нагодувати. А за нас не турбувалися, що в нас немає.
Померлих навантажували на вози, ноги теліпаються. На кладовище їх везуть і скидають до ями, і повертаються іншою вулицею збирати померлих. Деякі люди просто йшли по вулиці і падали.
З батьком одного дня пішли збирати колоски. За цілий день набрали один мішок жита. Коли поверталися додому, нас перестріли і забрали мішок, а батька хотіли посадити в тюрму. Я того вечора сховалася у скирті сіна та цілу ніч сама там сиділа.
Були такі люди, які їли людей. Одна жінка заколола свого сина, зварила з нього холодець і винесла на ринок продавати. Багато. Дуже страшно було в голод.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-12-01
Респондент: Ганчев Михайло Петрович
Дата народження: 1929
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Виноградне Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 20.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Наше село дуже бідне, бо тут земля дуже погана. У селі від голоду померло близько 600 людей.
Тепер чую, багато людей кажуть, що радянська влада була шкідлива і погана, – а я хочу сказати, що Сталін не ходив по кожному двору дивитися, що в кого є. А наші тут закопали 600 людей, що померли від голоду. Голодного 1946 року народ у нас вимер. Тепер у нас є братські могили.
Ходили, забирали зерно в людей. У нас було три великі плетені кошики повні кукурудзяних качанів, на яких було по дві-три зернини. Прийшов один чоловік з «ястребків» з возом і ще троє, і забрали в нас качани, і каже: «Щоб ви повмирали!». Чули, як він нам сказав? Цей чоловік з Самбатера. І зараз вони є, доню, і зараз вони є.
В голод продавали холодець, але звідки взяли ту свинину? Це було людське м’ясо. Холодець з людського м’яса. На кладовищі була відкрита братська могила, куди щодня кидали по 10-15 померлих від голоду. Були люди, які ходили туди і різали з померлих людське м’ясо, варили холодець і продавали на ринку в селі. Великий голод, люди купували і їли.
Людина не знає, холодець і холодець. Так і пережили. Залишилися живі люди.
На сусідній вулиці була хата, де жили дві сестри, і вони вбили чоловіка однієї і з’їли його. Потім вони померли.
Дуже важко тоді було, але хочу сказати, що Сталін не ходив по коморах і по людях, а в нас ходили ці люди-вороги. І сьогодні вони є, ті, хто ненавидить, кажуть, що були комуністами, він не знає, що таке комунізм.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-12-03
Респондент: Михайлов Іван
Дата народження: 1966
Місце проживання батьків на період голоду 1946-1947 рр.: с. Виноградне Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 18.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Голод у Самбатері був дуже страшний. Перша причина голоду – природна: велика посуха. Друга, головна причина – що до людей не доходив хліб, який приходив від уряду. Ці комсомольці, які мали привезти зерно в село, продавали його і поверталися в село ні з чим. Держава виділяла спеціально зерно для Бессарабії, бо тут був голод, але зерно не доходило до людей. І люди вмирали з голоду. Після нашої дослідницької роботи ми встановили, що від голоду в селі померло 1003 людини у 1946–47 роках. Людей хоронили без обряду. По вулицях їздив віз і збирав померлих, і їх закопували в братські могили.
Мама розповідала, що її батьки померли від голоду в 1946–47 роках. Залишилося двоє дочок-сиріт, і щоб вижити, їм доводилося їсти траву, ловити ворон, продавати свій одяг, щоб купити їжу.
Були такі випадки, що люди кололи своїх дітей, родичів, готували їх, робили холодець і продавали на ринку.
Мама розповідала, що на сусідній вулиці одна жінка заколола свого чоловіка.
Був також один випадок у нашому селі з Радовим Дмитром. Коли він був хлопчиком, під час голоду вже лежав напівживий. По вулиці проїжджав віз з трупами, і його теж завантажили до возу. Але поки доїхали до кладовища, цей хлопчик скотився з возу і впав у траву. Якийсь чоловік проходив і побачив, що хлопчик лежить у траві і стогне, забрав його до себе додому. Так цей хлопчик вижив і прожив багато років. Я особисто з ним розмовляв, і він розповів мені цю свою історію.
Також старі люди розповідали, що в голод варили старі чоботи і жували їх.
© Yona Tukuser

Ідентифікатор: HUNGER-OH-12-02-2
Респондент: Димитрова Ганна Дмитрівна
Дата народження: 1935
Місце проживання на період голоду 1946-1947 рр.: с. Виноградне Новоіванівський р-н
Дата інтерв’ю: 21.05.2018
Оригінальний формат: MP4
Тривалість:
Польовий дослідник: Йона Тукусер
Текстова транскрипція інтерв'ю:
Тоді був дуже заплутаний час. Приходила Росія, Росія йде, приходила Румунія, Румунія трохи постоїть і знову приходить Росія.
У 1946 році не було врожаю, а зерно зібрали в людей. Тоді комсомольці приходили, рилися по дворах і забирали все. Мав свиняче сало – і його заберуть. Залишили нас ні з чим, голодними, нічого було їсти. Варену траву їли. Страшний час був, аби не довелося знову пережити. Їздили возом по селу і забирали померлих по хатах. Навіть якщо хтось ще смикається, не помер, і його навантажували в віз до померлих і кажуть: «Він все одно помре, навіщо завтра знову приходити». Дуже страшно було.
1946 рік – голод, а в 47-му утворився колгосп. Там давали по 200 грамів мамалиги їсти. Добре, що приїхали делегати з харківського тракторного заводу, який тоді створювався, і батько поїхав, а потім і я. Батько був набряклий від голоду, делегатка його не хотіла брати, а він благав. Каже: «По дорозі викинь, але візьми». І вона взяла і давала йому зі свого хліба. Поки доїхали до Харкова, батько поправився. Вона привела його до директора і каже: «Цього чоловіка я взяла вже набряклого, думала, помре по дорозі, а він вижив». Директор його питає: «Скажи, який у тебе характер, можеш усе витримувати, швидко працювати?» Тато каже: «Запрягайте в коней, буду працювати. Тільки дайте роботу, бо сім’я вдома гине з голоду». І батька призначили до відділу збирання тракторів.
Від хвороб вмирати важко, але від голоду вмирати – дуже погано. Важко вмирає людина – голодна. Нема чого їсти.
В голод з людей варили холодець. Кололи людей і варили холодець. Мою тітку закололи в голоді, зварили на холодець і повезли продавати на ринок. А іншу мою тітку Олену, сестру батька, теж закололи і кудись повезли. Кололи своїх дітей і їли їх. Що робити, якщо нема чого їсти, вмираєш з голоду. Переступаєш тоді через усе і колеш свою дитину, вбиваєш і їси. Страшно було, дуже страшно було.
© Yona Tukuser